ukrainianmuse

7 жовтня 2023 – 7 квітня 2024 року

Понад 60 років Марія Примаченко творила мистецтво, що ґрунтувалося на її українському вихованні та бурхливій творчій уяві. Незважаючи на відсутність формальної художньої освіти, Примаченко за ці роки змогла створити широкий спектр творів мистецтва: малюнки, картини, кераміку, ілюстрації та навіть вишиванки. Ще за життя вона була відома своїми яскравими та винахідливими сценами тварин – левів, ведмедів, птахів, коней і дивних бегемотів – покритими буйними, майже психоделічними візерунками, вкритими яскравими кольорами. Серед інших тем – традиційне сільське життя, український пейзаж і квіти. Завжди черпаючи натхнення в сільських традиціях і пізніших снах, Примаченко також включала в свої роботи творчу критику різних драматичних суспільних подій. У середині та наприкінці 20-го століття вона була найулюбленішою художницею України; її роботи з’являлися на поштових марках і навіть на монетах країни.

На виставці в Українському Музеї буде представлено понад 100 картин, унікальні керамічні роботи, вишиванки, дерев’яні тарілки та кілька дитячих ілюстрованих книжок. Виставка підкреслить творчий талант Примаченко та її візіонерську аутсайдерську естетику, глибоко вкорінену в історії традиційного українського сільського декоративно-прикладного мистецтва. Це буде перша виставка мистецтва Примаченка за межами Европи.

28 квітня – 6 серпня 2023 року

Леся Хоменко — відома художниця з України, ім’я якої після російського вторгнення опинилося в центрі дискусій та уваги світових ЗМІ. Її практика ставить за мету перегляд ролі живопису: вона деконструює наративні зображення та перетворює картини на об’єкти, інсталяції, перформанси. Твори Хоменко, зокрема, піддають критиці спроби радянського соціялістичного реалізму створити досконале утопічне суспільство та героїчних людей. Вона досліджує санкціоновану державою творчість минулих епох та вплив цієї культурної спадщини на сучасну мистецьку практику. 

Ця виставка – перший персональний музейний проєкт Хоменко у Північній Америці, відображає творчий метод художниці та її безперервні дослідження ідентичности і політики, насамперед, в контексті російської війни в Україні. Серія Зворотній відлік переосмислює видатні соцреалістичні батальні картини українських радянських художників. У своїх полотнах Хоменко усуває доблесні постаті воїнів та зображення військової техніки, натомість представляє абстрактно безлюдну місцевість. 

Великомасштабні роботи створені для Українського Музею, зокрема Фрагментоване спостереження та Радикальне наближення, виростають із зображень війни в кіберпросторі та цитують доступні онлайн кадри військових дій. Ці полотна перегукуються з попередніми картинами, в яких Хоменко зображувала постаті невідомих озброєних солдатів у абстрактній манері, що наслідує захисну техніку розмивання та замасковування стратегічних об’єктів, ландшафтів і облич військових на фотознімках. 

Транспортабельні, згорнені у сувій картини з серії ПЗРК транслюють особистий досвід художниці, яка прожила ранні стадії війни та евакуацію своєї родини, а зараз продовжує бути свідком воєнних дій у реальному часі, де зброя підпадає під категорію колективних потреб і вимагає колективних рішень щодо її використання. (ПЗРК = переносний зенітно-ракетний комплекс) 

У своїй новій роботі AJS Хоменко ініціює діялог із художницею-абстракціоністкою Джанет Собель, чиї ранні картини також експонуються в Українському Музеї. Інсталяція символічно – через десятиліття – поєднує різні покоління художників та їхні особисті історії, що пов’язані процесами вимушеної міграції, ресоціялізації у новому суспільстві, історичними розривами, фрагментуванням та виживанням. 

   

7 жовтня 2023 – 14 січня 2024 року

Ця виставка – нова інтерпретація традиційних українських вишиванок та костюмів під кураторством моделі та модельєрки Гелени Крістенсен – розгляне естетику вишитого й історичного одягу та аксесуарів з жіночої точки зору та з точки зору носіння. Ідучи поза межі інституційних виставок моди, проєкт пропонуватиме класичні манекенні презентації, які переростуть у великі настінні інсталяції як малих, так і великих зразків одягу, підкреслюючи стилістичні складності багатьох регіонів України. Традиційні костюми з Полтавщини та Карпат (Гуцульщини) також будуть представлені у вигляді нарощування окремих елементів до цілого вбрання, яке потім буде представлено на двох манекенах, окреслюючи кроки, які робить жінка, щоб вбратися на святкову подію. Виставка буде доповнена добіркою традиційних головних уборів та нашийних прикрас. 

26 червня 2022 – 5 березня 2023 року

Тіло фотожурналіста Макса Левіна – беззбройного, одягненого в куртку для преси, зі слідами катувань перед тим, як його двічі застрелили російські солдати – було знайдено під Києвом 1 квітня 2022 року. 40-річний батько чотирьох дітей, Левін фотографував війну Росії проти України від самого початку вторгнення у 2014 році. На цій виставці представлено 25 останніх фотографій Левіна, більшість з яких зроблені з лютого 2022 року. 

30 вересня 2022 – 8 січня 2023 року

За винятком декількох великих музеїв у Києві, Львові та Одесі, всі музеї України – закриті. Російський наступ призупинив культурну діяльність. Так як у дистопійному науково-фантастичному фільмі, музеї по всій Україні знаходяться у культурній інертності: персонал працює з дому, художні роботи загорнені у сховищах, вікна забиті дошками. Свого часу активні й жваві ґалерії – тепер у темній тиші. 

Виставка Пошкоджені ударами, у значенні наявної фізичної руйнації чи знівечення, відтворює зруйнований музей десь в Україні. Ґалерії заповнені музейними експонатами, від картин і скульптур до вишиваного одягу й народної кераміки. Проте нема світла, щоб проходжатись простором виставки; ґалерії темні й непривабливі. Одиноке присутнє світло падає із трьох великого формату настінних проєкцій фільмів київського колективу «Вавилон’13». Цей колектив складається із ста кіноматографів активістів, кінооператорів, звукорежисерів, кінопродюсерів та монтажерів. Ця група працює разом з листопада 2013 року, і на сьогодні творить короткі, розповідні фільми про війну. Їхні розповіді віддзеркалюють драму й трагедію по всій країні і напружені моменти поза стінами музею якого-небудь міста. Виставка намагається знайти паралелі й емоційний зв’язок зі щоденним досвідом культурних інституцій в Україні. 

30 вересня 2022 – 8 січня 2023 року

Відома поетеса і мисткиня-самоук, Емма Андієвська вірить у творчу силу несвідомого. Її образність виявляє бажання переступати повсякденність та підривати логічну мову. В її мистецтві, так як і в її поезії, сюрреалістичні образи виринають із вражаючих зіставлень магічних пейзажів, дивовижних істот і звичайних предметів, зображених у подиву гідних яскравих кольорах. Кожна її робота пропонує калейдоскопічні портрети знаного й незнаного, в той час як фігури незліченно пересуваються і трансформуються продовж творчого процесу. Постепенно Андієвська вибудовує свій ґротескний, деколи темний, всесвіт, де складні фігури, оголені й деформовані тіла, химерні тварини й карикатурні персонажі накладаються, змішуються, переплітаються, а чи помножуються на аркушах паперу; частини яких ввижаються несподівано абстрактними. Її художній словник – експансивний, сукупний, базований на імпровізації. Малюнки – від простих зображень до розкішно ілюстрованих аркушів, заповнених складними фігурами й текстурою. Вони викликають мережеві світи, що ставлять під сумнів минулі й теперішні художні канони й відновлюють конвенційний спосіб бачення.

Ця виставка, базована на збірці робіт Емми Андієвської акрилем на папері з музейного фонду, розкриває її мистецьку візію через дивовижність і спонтанність, візію, яка споріднена з естетикою сюрреалізму. Народжена у Донецьку, Україна, Андієвська проживає у Мюнхені, Німеччина. 

20 січня – 15 квітня 2023 року

Ця перша великого формату виставка фотографій і щойно завершеного фільму Єлени Ємчук, фокусом якої – життя в Україні, дає нам змогу розширити наше розуміння цієї яскравої та складної частини світу. Від підлітків на Чорному морі до поганського фестивалю, візуальні композиції Ємчук позиціонують себе як надихаючі розповіді. Ємчук в ролі оповідача досліджує пам’ять і сни, свідомо розмиваючи межу між дійсністю та фантазією. На перший погляд, її роботи – це конкретні рішучі моменти, тільки згодом ці розповіді поширюються та відступають, спокусливо одурманюючи глядача. 

Ємчук почала фотографувати серію «Одеса» у 2015 р., знімаючи 16- та 17-літніх хлопців і дівчат у Військовій академії в Одесі. Рік раніше Росія вторгнулася й анексувала Крим, і війна розгорнулася на східньому кордоні України. Першим наміром Ємчук було зафіксувати обличчя підлітків, що готувалися до бою, та згодом, нашвидку, вона рішила поширити рамки проєкту, вводячи контекст у їхні життя. Після багатьох поїздок в Одесу, вона завершила цю серію в 2019 році. 

Доповненням до виставки фотографій є «Маланка», Ємчук новий нав’язливий короткий фільм. Знятий у Карпатах поблизу кордону України з Румунією, цей гіпнотичний фільм вражає частинно як наукова фантастика, а частинно як емоційна містерія. Вживаючи двох головних персонажів, що мандрують горами, фільм показує нам села іншого часу, іншого світу, завершуючись під час старовинного відзначення свята Маланки. Час і простір – це невловимі сутності у дивному та тривожному світі цього фільму. 

Єлена Ємчук, народжена у Києві, іміґрувала до США з батьками у віці 11-ти років. Вона зацікавилася фотографією коли їй виповнилося 14 років і батько подарував фотоапарат у день її народження. Вона вчилася в Парсонс школі дизайну в Нью- Йорку та «ArtCenter» коледжі дизайну в Пасадіні, Каліфорнія. Ємчук виставлялася в музеях і галереях по всьому світі.

Yelena Yemchuk is funded in part by:

18 грудня 2021 – 5 березня 2023 року

Багатство народного мистецтва України разом з його усною традицією – це рясна пожива для художника. І справді, яскрава мітологія і захоплюючі леґенди стимулювали уяву мисткині Слави Ґеруляк і стали плідним джерелом натхнення для її творчости після здобуття мистецької освіти в Чікаґо, короткого перебування в Парижі та переїзду згодом до Нью-Йорку на постійне проживання. Сама сила і живучість цих старовинних мітів великою мірою формували світогляд, переконання і творчий доробок художниці. 

Переважна більшість експонованих тут творів походить з приватних колекцій і майже всі вони зроблені з глини – улюбленої техніки Ґеруляк. Маючи протеїнську особистість – пробувати якомога все – вона займалася і живописом, і малюнком, і графікою, але неминуче поверталася до земляности й тактильного характеру глини. Кераміка дає можливість схопити й прозу, і поезію даного об’єкту. Кожен твір може бути або про функціональність дизайну або про сам творчий акт, а іноді становить і одне, і друге. Саме такий твір виграє, бо надихає як мистецтво й також ідеально сповнює свою вимогу – дизайн. Пластичне мистецтво тим прикметне, що може одночасно охоплювати й дизайн, і творчий дух. 

Як пристоїть своєму походженні, Ґеруляк продовжує вживати чарівну образність у своїй кераміці, віддзеркалюючи захоплення своєю спадщиною і багатством, які передаються глині. Вона адаптує іконічність русалок, німф, берегинь, матерів з дітьми, селянок в народному одязі й дівчат у вінках до свого власного унікального стилю настільки успішно, що вони стають абсолютним втіленням жіночности. Покладаючись на тривалі й незмінні техніки, вона виявляє в своїй роботі безконечну тематичну інновацію. Ґеруляк черпає з пишної образности й багатства українських звичаїв, але рівно ж творчо переосмислює й відновлює ці традиції. 

Слава Ґеруляк одночасно грайлива й стримана. Вона також софістикована у своїм підході як тільки вправні художники спроможні бути. Вона шанує минуле, проте вживає його як знаряддя для експерименту над новими візіями. Ця виставка свідчить про її винахідливість, технічну майстерність, самовпевненість, незалежну візію та людяність. Слава Ґеруляк – це природна сила. 

Андрій Городиський