The Ukrainian Museum

Current Exhibitions

Писанка—Оберіг Життя

by

Відкривається 1 березня 2026 р. 

Традиційне народне життя українців було наповнене ритуалами, які вважалися необхідними для добробуту кожної людини. Важливим аспектом цих ритуалів було створення предметів, що втілювали в собі оберегові та захисні сили. Серед таких виробів, створених вручну за сприятливих, ритуальних умов, є писанка, яка донині продовжує відігравати значну роль в житті українців.

Найголовнішим із численних символічних значень і ритуального використання цих предметів уважалося поняття таїнства життя – його сотворення, воскресіння, тривання та захист. Писанка традиційно виготовляється в час, коли природа відроджується або воскресає навесні. Виготовляти писанку весною, означає діяти у згоді з природою, працювати в гармонії з нею і таким способом допомагати і зміцнювати її у спробі воскресити життя. В українській традиції перебувати в гармонії з природою, через виконання різноманітних ритуалів, завжди вважалося важливим для добробуту людства.

Форма і простір: скульптури з постійної колекції

by

Виставка представляє добірку скульптур із колекції Музею, зосереджуючись на роботах з бронзи та металу. Представлені тут українські мистці діаспори – від усесвітньо відомого Олександра Архипенка до менш відомого Сергія Литвиненка – репрезентують широкий спектр стилів і технік. Михайло Урбан і Костянтин Мілонадіс, обидва із Чикаґо, пропонують абстрактні роботи з металу, а Григорій Крук – бронзові скульптури, натхненні темами, пов’язаними з життям українського села. Суворі бронзові скульптури Петра Капшученка також висувають на перший план українські мотиви, втім деякі з них майстерно передають суть дитячої містики. Михайло Черешньовський, відомий своїми пам’ятниками поетесі Лесі Українці у Клівленді (штат Огайо) та в Торонто (Канада), і Сергій Литвиненко експонуються тут своїми скульптурними портретами жінок. За винятком роботи Архипенка «Торс у просторі», ці роботи рідко виставляються, а деякі з них, нещодавно придбані, демонструються вперше.

Борис Михайлов

by

13 вересня 2025 року – 18 січня 2026 року

Український Музей з гордістю проведе першу велику музейну виставку фотографій Бориса Михайлова в Нью-Йорку. Михайлов, якого шанують як найвідомішого сучасного українського мистця, у своїх роботах запрошує глядачів у складний світ пострадянського життя, де вразливість і стійкість існують пліч-о-пліч. Серед виставлених шедеврів – добірка з відомих серій «Вчорашній сендвіч» та «Парламент». «Вчорашній сендвіч» проникливо фіксує залишки повсякденного життя в суспільстві, що швидко змінюється, даючи змогу зазирнути в життя тих, кого часто не помічають. Кожна фотографія є мовчазним свідченням боротьби та прагнень звичайних людей, наповнюючи буденне глибоким змістом. Тоді як серія «Парламент» пропонує сміливу критику влади та її недоліків. Об’єктив Михайлова мандрує коридорами політики, розкриваючи сувору реальність управління серед прагнень надії нації. Зображення спонукають глядачів критично ставитися до політичного ландшафту, одночасно співчуваючи людським історіям, що переплітаються в ньому.

Відвідувачі зможуть відчути сміливі пошуки Михайлова в сферах ідентичності, політики та незламного духу українського народу. Ця виставка є потужним нагадуванням про здатність мистецтва висвітлювати складнощі сучасного життя.

Вінок: століття українських жінок за океаноm

by

Озираючись на еволюцію української феміністичної традиції, ця виставка відзначає 100-річчя створення Союзу Українок Америки (СУА) та їхній внесок у світову дипломатію. Назва проєкту відсилає до знакового феміністичного альманаху Перший вінок, який 1887 року об’єднав жінок з українських територій, що на той час перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Обов’язки українок за океаном були сформульовані згодом у однойменній промові президентки СУА Олени Лотоцької, написаній для Міжнародного конгресу українок у Станиславові 1934 року.

Від часу заснування у 1925 році СУА долає хвилі міграцій та історичних викликів, доводячи, за словами д-р Марти Кебало, як «феміністична чуттєвість може співіснувати з націоналізмом на відстані». Багато художниць, представлених на виставці, публікувалися в журналі СУА Наше життя. Частина артефактів в експозиції належать до колекції СУА зібраної в 1930-х роках, що стала основою для Українського Музею в Нью Йорку. Твори Галини Мазепи та Лідії Боднар-Балагутрак відсилають до перших благодійних заходів СУА, зокрема допомогу постраждалим від повеней в Карпатах 1927 року. Натюрморти Ірини Гомотюк-Зелик та Христі Оленської нагадують про десятиліття роботи членкинь організації для висвітлення трагедії Голодомору. Картини Олени Кульчицької, Алли Йогансен, Софії Зарицької, Аркадії Оленської-Петришин представлені разом з архівним листуванням з жінками-дисидентками та дружинами політичних в’язнів в Україні за радянських часів є нагодою подумати про зусилля докладені СУА для побудови транснаціональної активістської спільноти. Історичні документи нагадують про представництво СУА на Всесвітніх конференціях у Мехіко (1975) та Копенгагені (1980) ініційованих Організацією Об’єднаних Націй в рамках Десятиліття Жінок, де членкині СУА поширювали інформацію, проводили демонстрації та дискусії на захист жінок-політв’язнів.

Художниці Аліна Тензер та Саша Топольницька представляють покоління, яке прибуло до США в 1990-х роках, коли СУА консультував міжнародні гуманітарні організації з питань пов’язаних з розвитком України після Чорнобильської катастрофи та розпаду СРСР. Їхня творчість представлена поряд з дитячими книжковими ілюстраціями Ярослави Сурмач-Міллс і проводить місток до діяльності СУА в рамках Міжнародного Руху Матерів з метою захисту дітей відповідно до Конвенції ООН про права дитини (1989). Після тривалої адвокаційної роботи на підтримку дітей Чорнобиля, кампанії СУА сьогодні присвячені, зокрема, поверненню українських дітей, викрадених Росією від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.