The Ukrainian Museum

Katya Ostapenko

Борис Михайлов

by

13 вересня 2025 року – 18 січня 2026 року

Український Музей з гордістю проведе першу велику музейну виставку фотографій Бориса Михайлова в Нью-Йорку. Михайлов, якого шанують як найвідомішого сучасного українського мистця, у своїх роботах запрошує глядачів у складний світ пострадянського життя, де вразливість і стійкість існують пліч-о-пліч. Серед виставлених шедеврів – добірка з відомих серій «Вчорашній сендвіч» та «Парламент». «Вчорашній сендвіч» проникливо фіксує залишки повсякденного життя в суспільстві, що швидко змінюється, даючи змогу зазирнути в життя тих, кого часто не помічають. Кожна фотографія є мовчазним свідченням боротьби та прагнень звичайних людей, наповнюючи буденне глибоким змістом. Тоді як серія «Парламент» пропонує сміливу критику влади та її недоліків. Об’єктив Михайлова мандрує коридорами політики, розкриваючи сувору реальність управління серед прагнень надії нації. Зображення спонукають глядачів критично ставитися до політичного ландшафту, одночасно співчуваючи людським історіям, що переплітаються в ньому.

Відвідувачі зможуть відчути сміливі пошуки Михайлова в сферах ідентичності, політики та незламного духу українського народу. Ця виставка є потужним нагадуванням про здатність мистецтва висвітлювати складнощі сучасного життя.

Вінок: століття українських жінок за океаном

by

Озираючись на еволюцію української феміністичної традиції, ця виставка відзначає 100-річчя створення Союзу Українок Америки (СУА) та їхній внесок у світову дипломатію. Назва проєкту відсилає до знакового феміністичного альманаху Перший вінок, який 1887 року об’єднав жінок з українських територій, що на той час перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій. Обов’язки українок за океаном були сформульовані згодом у однойменній промові президентки СУА Олени Лотоцької, написаній для Міжнародного конгресу українок у Станиславові 1934 року.

Від часу заснування у 1925 році СУА долає хвилі міграцій та історичних викликів, доводячи, за словами д-р Марти Кебало, як «феміністична чуттєвість може співіснувати з націоналізмом на відстані». Багато художниць, представлених на виставці, публікувалися в журналі СУА Наше життя. Частина артефактів в експозиції належать до колекції СУА зібраної в 1930-х роках, що стала основою для Українського Музею в Нью Йорку. Твори Галини Мазепи та Лідії Боднар-Балагутрак відсилають до перших благодійних заходів СУА, зокрема допомогу постраждалим від повеней в Карпатах 1927 року. Натюрморти Ірини Гомотюк-Зелик та Христі Оленської нагадують про десятиліття роботи членкинь організації для висвітлення трагедії Голодомору. Картини Олени Кульчицької, Алли Йогансен, Софії Зарицької, Аркадії Оленської-Петришин представлені разом з архівним листуванням з жінками-дисидентками та дружинами політичних в’язнів в Україні за радянських часів є нагодою подумати про зусилля докладені СУА для побудови транснаціональної активістської спільноти. Історичні документи нагадують про представництво СУА на Всесвітніх конференціях у Мехіко (1975) та Копенгагені (1980) ініційованих Організацією Об’єднаних Націй в рамках Десятиліття Жінок, де членкині СУА поширювали інформацію, проводили демонстрації та дискусії на захист жінок-політв’язнів.

Художниці Аліна Тензер та Саша Топольницька представляють покоління, яке прибуло до США в 1990-х роках, коли СУА консультував міжнародні гуманітарні організації з питань пов’язаних з розвитком України після Чорнобильської катастрофи та розпаду СРСР. Їхня творчість представлена поряд з дитячими книжковими ілюстраціями Ярослави Сурмач-Міллс і проводить місток до діяльності СУА в рамках Міжнародного Руху Матерів з метою захисту дітей відповідно до Конвенції ООН про права дитини (1989). Після тривалої адвокаційної роботи на підтримку дітей Чорнобиля, кампанії СУА сьогодні присвячені, зокрема, поверненню українських дітей, викрадених Росією від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Селянське — Mодерне

by

16 травня – 24 серпня 2025

Вплив українського народного мистецтва на український модернізм початку 20 століття був глибоким і далекосяжним. З його яскравими кольорами, геометричними візерунками та унікальними символами українське народне мистецтво відіграло значну роль у формуванні мистецьких течій початку 20 століття, зокрема у творчості багатьох українських художників. 


Авангардисти початку 20-го століття прагнули відійти від традиційних художніх умовностей та дослідити нові форми вираження. Вони надихалися простотою та автентичністю українського народного мистецтва, яке мало своє творче коріння в домашніх умовах невеликих сіл по всій країні і розглядалося як відображення душі українського народу. Яскраві кольори та сміливі візерунки народного мистецтва надихнули художників-авангардистів на експерименти з новими техніками та стилями, що призвело до створення інноваційних та новаторських творів мистецтва.


Однією з ключових фігур українського авангарду був Казимир Малевич, художник і теоретик мистецтва, найбільш відомий своїми новаторськими роботами в галузі абстрактного мистецтва. Малевич перебував під глибоким впливом українського народного мистецтва, зокрема, традиційних вишивок і тканин, з якими він зустрічався на своїй батьківщині. Він включив елементи народного мистецтва у власну творчість, створюючи абстрактні композиції, які були одночасно авангардними та закоріненими в українських мистецьких традиціях.


Іншою художницею, яка зазнала впливу українського народного мистецтва, була Олександра Екстер, художниця і дизайнерка, відома своїми авангардними театральними декораціями та костюмами. Екстер черпала натхнення в українських народних мотивах і символах, використовуючи їх у своїх авангардних проєктах для створення візуально вражаючих та інноваційних творів мистецтва.


Вплив українського народного мистецтва знайшов відгук у всіх великих містах України, включаючи Харків, де художник Василь Єрмилов використовував іконографію та багато об’єктів ручної роботи як основу для своєї творчості – як живопису, так і графічного дизайну. Свої теорії та впливи він передавав студентам Національного художнього інституту, де викладав протягом багатьох років. Завдяки цьому Харків став провідним епіцентром дизайну в країні.


Вплив українського народного мистецтва на український авангард початку 20-го століття був трансформаційним, визначивши розвиток нових мистецьких течій та розширивши межі художнього вираження, надихнувши мистців-авангардистів на створення інноваційних та новаторських робіт, які продовжують резонувати донині.

Юрій Соловій: Абстрагування часу

by

Screenshot

16 травня – 24 серпня 2025 року

Перша комплексна оглядова виставка українського художника Юрія Соловія в Українському Музеї в Нью-Йорку надає значну можливість дослідити багатогранний внесок видатного мистця, який у своїй творчості вправно орієнтувався в складних питаннях культури та ідентичності. Народившись в Україні у 1921 році і врятувавшись від руйнівної Другої світової війни, Соловій емігрував до Сполучених Штатів у 1952 році, привізши з собою багату культурну спадщину, яка глибоко вплинула на його мистецьке самовираження.

Ця виставка висвітлює кураторську добірку живопису та робіт на папері Соловія, демонструючи його майстерність у володінні кольором і формою, які відображають як його українське коріння, так і його досвід емігранта. Окрім живопису та графіки, на виставці також будуть представлені графічні роботи Соловія, включаючи обкладинки книг, рекламу та дизайн шпалер, що висвітлюють його багатогранність та інноваційний підхід до візуальної комунікації.

Завдяки цьому комплексному дослідженню, що охоплює роботи від 1952 року до його смерті у 2007 році, відвідувачі отримають уявлення про унікальну здатність Соловія поєднувати традиційні українські мотиви з сучасними експресіоністичними елементами. Виставка не лише підтверджує його місце в ширшому каноні українського мистецтва, але й підкреслює стійкість культурної ідентичності в діаспорі. Загалом, ця виставка в Українському Музеї не тільки вшановує мистецьку спадщину Соловія, але й є запрошенням до взаємодії з багатими наративами української історії.

УКРАЇНСЬКА ПИСАНКА

by

Screenshot

2 Квітня

Традиційне народне життя українців було наповнене ритуалами, які вважалися необхідними для добробуту кожної людини. Важливим аспектом цих ритуалів було створення предметів, що втілювали в собі оберегові та захисні сили. Серед таких виробів, створених вручну за сприятливих, ритуальних умов, найбільше значення мають писанка та рушник, які й донині продовжують відігравати значну роль в житті українців.

Найголовнішим із численних символічних значень і ритуального використання цих предметів уважалося поняття таїнства життя – його сотворення, воскресіння та тривання. Писанка традиційно виготовляється в час, коли природа відроджується або воскресає навесні. Виготовляти писанку весною, означає діяти у згоді з природою, працювати в гармонії з нею і таким способом допомагати і зміцнювати її у спробі воскресити життя. В українській традиції перебувати в гармонії з природою, через виконання різноманітних ритуалів, завжди вважалося важливим для добробуту людства.

Традиційно рушник виготовляють для новонародженого дитяти; додаткові ручники створюються на кожну знаменну подію, коли дитина дорослішає і проходить через різні життєві обряди. Складні символічні візерунки, які мати вишиває на рушнику для своєї дитини, чи молода дівчина для свого коханого, для своєї майбутньої домівки чи для себе, є магічними, потужними символами життя та побажаннями плідного майбутнього, доброї долі та щастя. В українській традиції не мати рушника – це немов не мати власної тіні, бути без оберега, без дороговказу, без пам’яті про своє минуле, не мати бачення і прагнення власного майбутнього.

Анже Леччіа: Привиди війни

by

6 лютого 2025 – 27 квітня 202517 серпня

Анже Леччіа, відомий митець сучасного відео- та інсталяційного мистецтва, досліджує теми пам’яті, місця та взаємодії часу і сприйняття. Його роботи спонукають глядачів переосмислити, як образи формують реальність – перспектива, яка набуває особливої актуальності в контексті війни, що триває в Україні.

Багатошарові образи та виразні звукові ландшафти Леччіа занурюють глядачів у чуттєвий досвід, який виходить за межі традиційних наративів. Це глибоко перегукується з візуалізацією війни в Україні, де документування руйнувань і культурних втрат перетворюється на потужне дослідження людської стійкості та пам’яті.

Розмиваючи межі між реальністю та уявою, Леччіа запрошує до роздумів про історію та її багатогранні наративи. В Україні його роботи віддзеркалюють складнощі конфлікту, який кидає виклик офіційній картині, перетворюючи глядачів на свідків світу, що перебуває у скруті. Його мінливі візуальні образи нагадують про крихкість миру та незламну силу людського духу.

Зосередженість Леччіа на ландшафтах також підкреслює мінливість ідентичностей регіонів, що постраждали від війни. Оскільки військовий конфлікт змінює фізичні, культурні та емоційні ландшафти, його мистецтво стає гострою медитацією на тему втрати просторів та ідентичностей, пов’язаних з пам’яттю.

Завдяки своєму інноваційному підходу до часу, пам’яті та ідентичності, творчість Леччіа пропонує життєво важливу лінзу для взаємодії з війною, що триває в Україні. Його мистецтво слугує одночасно і документацією, і рефлексією, підкреслюючи важливу роль творчості у кризові моменти.

Роботи Леччіа виставлялися по всьому світу, зокрема в Музеї сучасного мистецтва Парижа, Центрі Жоржа Помпіду, Музеї Ґуґґенгайма, Documenta в Німеччині, Музеї Сейбу в Токіо та Художньому музеї Хіросіми.