2 Квітня
Традиційне народне життя українців було наповнене ритуалами, які вважалися необхідними для добробуту кожної людини. Важливим аспектом цих ритуалів було створення предметів, що втілювали в собі оберегові та захисні сили. Серед таких виробів, створених вручну за сприятливих, ритуальних умов, найбільше значення мають писанка та рушник, які й донині продовжують відігравати значну роль в житті українців.
Найголовнішим із численних символічних значень і ритуального використання цих предметів уважалося поняття таїнства життя – його сотворення, воскресіння та тривання. Писанка традиційно виготовляється в час, коли природа відроджується або воскресає навесні. Виготовляти писанку весною, означає діяти у згоді з природою, працювати в гармонії з нею і таким способом допомагати і зміцнювати її у спробі воскресити життя. В українській традиції перебувати в гармонії з природою, через виконання різноманітних ритуалів, завжди вважалося важливим для добробуту людства.
Традиційно рушник виготовляють для новонародженого дитяти; додаткові ручники створюються на кожну знаменну подію, коли дитина дорослішає і проходить через різні життєві обряди. Складні символічні візерунки, які мати вишиває на рушнику для своєї дитини, чи молода дівчина для свого коханого, для своєї майбутньої домівки чи для себе, є магічними, потужними символами життя та побажаннями плідного майбутнього, доброї долі та щастя. В українській традиції не мати рушника – це немов не мати власної тіні, бути без оберега, без дороговказу, без пам’яті про своє минуле, не мати бачення і прагнення власного майбутнього.
